Василь Стефаник — співець української землі: 14.05. — 150 років від дня народження.

   

                       Василя Стефаника називають «першим українським новелістом», «володарем селянських душ», «великим майстром слова», «сільським філософом».

                       Василь Семенович Стефаник, прозаїк, публіцист, громадський діяч, народився  14 травня 1871 року в с.Русів на Станіславщині (сьогодні це Івано-Франківщина)  у  сім'ї  заможного селянина. Батько його був працьовитим та вимогливим. Він хотів дати сину найкращу освіту. 

Хата де народився В.Стефаник

                        Майбутній новеліст навчався три роки в рідному селі Русові, три роки у Снятинській школі, потім у 1883 році вступив до Коломийської гімназії, яку не закінчив, бо його виключили за участь у Покутській трійці у 1890 році. (Покутська трійця — умовне об’єднання трьох українських письменників: Василя Стефаника,  Леся Мартовича та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки всі троє були з Покуття. Завдяки постійні та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом. Саме Іван Франко брав активну участь у становленні та формуванні  таланту Стефаника, Мартовича, Черемшини).

                        В.Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 року. Університет покинув, бо медицина його не цікавила. 

                         У  1897 році відбулись перші публікації його новел у Львівському журналі «Літературно-науковий вісник». Свої новели писав російською, польською та чеською мовами. У 1899 р.у Чернівцях з’явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка». 1900 року у Львові з’явилася друга збірка письменника «Камінний Хрест». 

                          У 1903 р. В. Стефаник  відвідує  Київ,  де  знайомиться  з М.Старицьким, Панасом Мирним, М. Коцюбинським, Миколою Вороним. Також був знайомий з Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською, Іваном Франком. 

                         26 січня 1904 р. Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак.  У них було 3 синів, та після 10 років щасливого сімейного життя Ольга померла. У 43 роки Стефаник став вдівцем, сам виховував дітей. Більше він не одружувався.    

                   

                         Був депутатом австрійського Віденського парламенту з 1907 року  до 1918 від Прикарпаття. Василь Стефаник захищав інтереси селян аж до розвалу Австро-Угорщини.  Уряд  радянської  України  призначив  йому персональну пенсію, від якої він відмовився. 

                         7 грудня 1936 року письменник помер від серцевого нападу. Похований у Русові біля могили матері згідно з заповітом новеліста. Тут створено літературно-меморіальний музей письменника. 

                          Новаторство Стефаника полягає в тому, що він є творцем психологічної новели. Він будує сюжети не на розвитку зовнішніх подій, а на змінах почувань і переживань. У творах письменника немає авторських роз’яснень та тлумачень, говорять, роздумують самі персонажі. Тому його твори побудовані на монологах і діалогах. Він прагнув щоб кожне слово у його новелах звучали, як згусток людського болю, повноголосо. Його твори стилі, глибоко ліричні, що порівнює їх із народною піснею.

                

                          Представляємо книжкову виставку-портрет

                    «Василь Стефаник — співець української землі».